Скоріше б весна

Нагадує лавини снігу з льодом

Хто іде?

 15 січня о 18:30 в Культурно-мистецькому центрі НаУКМА (вул. Іллінська, 9) відбудеться літературна акція протидії розгортанню апарату цензури в Україні. Юрій Андрухович, Лесь Подерв’яський та Андрій Бондар читатимуть свої твори і ознайомлять всіх присутніх зі спільним зверненням до Національної експертної комісії (НЕК). Акція має розпочати широке громадське обговорення проблеми цензури. Мета – започаткування серії громадських заходів, спрямованих на скасування моральної цензури в Україні.

Шкода, у нас холодно((
 
В 44 городах 16 стран мира состоялся девятая ежегодная акция "В метро без штанов". Вот правила этого флеш-моба:

1. Если в метро вас остановит полицейский и попросит надеть штаны, сделайте это немедленно, улыбнувшись при этом.
2. Помните, вы просто забыли сегодня утром надеть штаны, такое бывает.
3. Если на вас прозрачное нижнее белье или белье с оскорбительными надписями или картинками - пожалуйста, откажитесь от участия.

http://www.etoday.ru/2010/01/v-metro-bez-shtanov.php

Абсент - креативний напій!
Сама дую!
І Вам рекомендую!

Знайшла в квартирі санкі! хто іде кататись?

Привіт Н

"Янгольські" фото

Es gibt kein Weg zurück)))
Ganz logisch! nicht Wahr?

Гарні слова)

Рада, що нарешті оцінила цього прекрасного письменника

Aus grosser Achtung zu dem wunderbaren Schriftsteller
Бернхард Шлинк "Чтец"
Уривок

"... критический подход к нацистскому прошлому был не причиной, а только выражением конфликта поколений, который воспринимался тогда как движущая сила студенческих выступлений. Ожидания родителей, уйти из-под давления которых считает себя обязанным каждое поколение, оказались просто развеянными тем фактом, что эти родители обнаружили свою полную несостоятельность в Третьем рейхе или, самое позднее, после его крушения. Как могли те, кто совершал во имя национал-социалистских идей преступления, или равнодушно смотрел, как они совершаются, или безучастно отворачивался от них или же те, кто после сорок пятого терпел в своем обществе преступников или даже относился к ним как к себе равным, как могли такие родители еще что-то говорить своим детям? Но, с другой стороны, нацистское прошлое было темой и для детей, которые ни в чем не могли или не желали упрекнуть своих родителей. Для таких детей критический подход к нацистскому прошлому был не проявлением конфликта поколений, а настоящей проблемой.

Что бы там с моральной и юридической точки зрения не вкладывалось в понятие "коллективная вина" -- для моего поколения студентов она была осознанной реальностью. Она распространялась не только на происшедшее в Третьем рейхе. То, что надгробия на еврейских кладбищах осквернялись изображениями свастики, то, что в судах, в административном аппарате и в университетах сделало себе карьеру столько старых нацистов, то, что Федеративная Республика Германии не признавала государство Израиль, то, что об эмиграции и движении сопротивления говорилось меньше, чем о жизни в приспособленчестве -- все это наполняло нас чувством стыда, даже если мы могли показывать пальцами на виновных. Возможность показывать пальцем на виновных не освобождала от стыда. Но она позволяла преодолеть муки от него. Она превращала пассивные муки от стыда в энергию, действие, агрессию. И споры с виновными родителями были особенно полны энергии..."

Intermezzo - Михайло Коцюбинський

Присвячую Кононівським полям
Дійові особи:
Моя утома.
Ниви у червні.
Сонце.
Три білих вівчарки.
Зозуля.
Жайворонки.
Залізна рука города.
Людське горе.

Лишилось тільки ще спакуватись... Се було одно з тих незчисленних «треба», які
мене так утомили і не давали спати. Дарма, чи те «треба» мале, чи велике, — вагу
те має, що кожен раз воно вимагає уваги, що не я їм, а воно мною уже керує.
Фактично стаєш невільником сього многоголового звіра. Хоч на час увільнитись від
нього, забути, спочити. Я утомився.
Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки
власне, а і чуже. А врешті — хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже
починається? Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і
двері, як води притоків у річку. Я не можу розминутись з людиною. Я не можу
бути, самотнім. Признаюсь — заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не
стає їм на їхній дорозі. Тоді як на своїй я скрізь і завжди стрічаю людину.
Так, ти стаєш мені на дорозі і уважаєш, що маєш на мене право. Ти скрізь. Се ти
одягла землю в камінь й залізо, се ти через вікна будинків — тисячі чорних ротів
— вічно дихаєш смородом. Ти бичуєш святу тишу землі скреготом фабрик, громом
коліс, брудниш повітря пилом та димом, ревеш від болю, з радості, злості. Як
звірина. Скрізь я стрічаю твій погляд; твої очі, цікаві, жадні, влазять у мене,
і сама ти, в твоїй розмаїтості кольорів й форм, застрягаєш в моїй зіниці. Я не
можу розминутись з тобою... я не можу бути самотнім... Ти на тільки йдеш поруч
зо мною, ти влазиш всередину в мене. Ти кидаєш у моє серце, як до власного
сховку, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свою розпач. Свою
жорстокість і звірячі інстинкти. Весь жах, весь бруд свого існування. Яке тобі
діло, що ти мене мучиш? Ти хочеш буть моїм паном, хочеш взяти мене... мої руки,
мій розум, мою волю і моє серце... Ти хочеш виссать мене, всю мою кров, як той
вампір. І ти се робиш. Я живу не так, як хочу, а як ти мені кажеш в твоїх
незліченних «треба», у безконечних «мусиш».
Я утомився. www.ukrcenter.com/LIBRARY/read.asp

...Правда трохи хилить в різні боки. Але нічого! Все норм!

У мене самий абаятєльний шеф)))

</lj-embed>
</lj-embed>

Кінець рівний початку

Ти) Ти, Хто завжди на моїй стороні , коли ситуація виходить з-під контролю.
Хто знає мене навіть не називаючи мене по-імені. Хто здатен зібрати мене з частин. Хто може зробити так, щоб я спала міцно. Хто б сказав, дай я поможу тобі піднятись над усім цим, над самим собою.

Все на світі так легко знищити.
а чому б мене саму не знищити??

Частота пульсу – 55, впаде нижче 13 і ти мертвий. Залишилось 42. і все. ти справилась! Тобі кінець. Ще 42 такти і ти прибудеш туди, де смерть і де життя)

Чтобы научиться хорошо себя чувствовать, нужно научиться чувствовать.
Чувствовать то что называется счастье

Хотіла б бути на її масці...

Where are you when I need you...
Are you there?
Are you there?
Are you there?

Щоб я провалилась!

ты небо рисуешь синим, и серым рисуешь скалы
потом
мужчин обязательно сильными, а женщин - конечно слабыми
но небо - лишь изредка синее
а серое - вовсе не скалы
и вот
приходится быть сильным
а хочется быть слабым